Віктор Громовий: про право вчителя на вчинок!

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

«Про бідну вчительку із Закарпаття замовлю слово», або про право вчителя на помилку і право на ВЧИНОК!

Прошу розцінювати наступне зізнання як явку з повинною. Зізнаюсь про найнеетичніший вчинок у моїй педагогічній кар'єрі, який зараз скоріш за все коштував би мені педагогічної кар'єри(не факт, що особисто для мене від цього було б гірше). Утім, саме цей вчинок був тоді найефективнішим і, мабуть, єдино можливим засобом (не)педагогічного впливу.

Гучно сміюсь як уся країна не знає, що робити із 8-річним бешкетником… Мені 21 рік. Я випускник історичного факультету КДПІ, якого відразу ж поставили організатором позакласної роботи. Звісно, в учнів виникло нормальне бажання випробувати мене на міцність… Так завжди роблять з новенькими.

Урок історії. Один з учнів, Руслан Б...ко, поводиться явно провокативно. Раз підійшов до нього «пошептати», другий раз пожартував з приводу його дивної поведінки, третій раз попередив, четвертий спробував налякати записом у щоденнику… Не діє, урок проводити не можливо. Що робити?

Спокійно до нього підійшов, не зупиняючи розповідь, взяв за «шкірку», відкрив ногою двері класу і… викинув його в коридор. Далі урок пройшов у чудовій і невимушеній атмосфері.

На перерві Руслан підійшов до мене, щоб вибачитись. Сказав, що зрозумів, що я крутий чувак і на наступних уроках він буде «зайчиком». У школі теж усі відразу все зрозуміли й наступні шість років роботи не було анінайменшої потреби використовувати ніяких силових методів впливу. Щоправда, один раз, граючи в баскетбол, випадково набив ліктем жахливого синяка під оком Віті Міллеру, який пару тижнів жартував, показуючи на своє око: подивіться, які у нас вчителі звірі!

З моєї ініціативи головою ради дружини замість типового «ботана», відразу ж обрали найавторитетнішого шкільного «розбійника» (він зрештою став вчителем фізкультури і досі працює в цій школі).

Сюсі-пусі, «слюні й соплі» в школі закінчились так і не розпочавшись.

З цим хлопцем після випадку «з викиданням», я подружився, його справжній артистичний талант вдалось використати в «мирних цілях». Нещодавно він написав мені: коли дивлюсь на примітивізм Вєрки Сердючки, згадую, що я ж не реалізував після школи свої таланти у цій сфері. І це правда, усі наші дешеві клоуни на центральних каналах створюють лише жалюгідну подобу того, що міг видати Руслан.

А тепер можете мене каменувати...

P.S. Як ви гадаєте чому у Руслана навіть думки не виникало поскаржитись на мене своїм батькам?

Що зробили б тоді батьки, якби почули про цю історію?

Що вони роблять зараз? Чи на користь це нинішнім «русланам»?

P.S.S. З нашою вкрай фемінізованою школою надашотодєлать! Там має працювати достатня кількість крутих чоловіків, здатних викинути за шкірку не тільки малого бешкетника, а і будь-якого перевіряльника.